Пісня про Україну. Слова Г. Бойка. Музика В. Верменича
Три подружки синьоокі. Слова В. Шевчука. Музика О. Білаша
Прощальна. Слова Т. Масенка. Музика П. Майбороди
Голубе мій, голубе. Слова і мелодія А. Малишка. Обробка П. Майбороди
Сестра Олена. Слова І. Юри. Музика А. Горчинського
Зозуленька. Слова Д. Луценка. Музика І. Шамо
Неспокій. Слова Д. Луценка. Музика В Верменича
Зозуленька. Слова О. Новицького. Музика В. Лобка
Дівочі страждання. Слова Л. Смирнова, переклад з російської Л. Забашти. Музика І. Шамо
Солов’їний спів. Слова і музика А. Горчинського
Ой не ріж косу. Слова М. Ткача. Музика О. Білаша
Заблудилась собі на біду. Слова П. Воронька. Музика С. Козака
Лелеченьки. Слова Д. Павличка. Музика О. Білаша
Річко моя мила. Слова В. Юхимовича, музика О. Білаша
Кирпата. Слова В. Гринько. Музика В. Костенка. Пере« кладення В. Лобка
Ой у полі три криниченьки. Українська народна пісня. Обробка А. Грицая
Тихо над річкою. Українська народна пісня. Обробка А. Грицая
Чотири воли пасу я. Українська народна пісня. Обробка А.Кос-Анатольського
Не питай« чого в мене заплакані очі. Українська народна пісня. Обробка А. Маціяки
Ой поплив, поплив. Українська народна пісня. Обробка А.Кирейка
Дала б мені мамка корову. Українська народна пісня. Обробка Ю. Гамової
Та ти гадаєш, мій Андрійку. Українська народна пісня. Обробка М. Смагітеля
Любив мене мужичок. Українська народна пісня. Обробка Ю. Гамової
По садочку ходжу. Українська народна пісня. Обробка Ю. Гамової
Била мене мати. Українська народна пісня. Обробка Ю. Гамової
ЧАРІВНЕ ТРОЙЗІЛЛЯ…
Немов три квітки у троякій ружі,
Немов на давній лютні три струни,
Як три сестри — у дощ, у спеку, в стужі —
Так нерозлучні й зріднені вони.
Вклонились… В плахтах, вишиванках білих.
Мов три веселки в пломінких стрічках…
Чи пальці понад струнами побігли,
Чи пасма струн побігли по руках?
Все, чим володів і чого прагнув наш народ, він оповивав серпанком поезії та казковості. Тому й назвав звичайну жовтогарячу квітку — сонцеглядом, а другу — золототисячником, а третю—безсмертником, а інші—материнкою, сон-травою, нечуйвітром… Такі ж поетичні, запашні та нев’янучі, мов безсмертники, пісні народу українського.
Давня легенда оповідає про те, ніби-то чародійною силою, навіть владою над серцями, природа наділила тройзілля, що цвіте біло-рожевим цвітом.
То ж, коли співає тріо білявих, кожна їхня поява у квітчасто-весняному вбранні на сцені — мовби розцвіт овіяного поезією тройзілля, зачаровує слухачів та глядачів на будь-якій землі, прихиляє їхні серця до вже знаної чи вперше почутої народної пісні, до нашого щедрого краю і народу щирого.
Може вони — рідні сестри-трійнята в однакових вишиваних сорочках, стрічках та намистах? Ні, одна народилась в Києві, друга — в селі Бубнова Слобідка поблизу Золотоноші, а третя — в Монастирищі на Чернігівщині. Щаслива доля звела Валю, Елу і Юлію в Київському музичному училищі імені Гліера. Там їхнім трояном-батьком став незабутній вихователь-педагог і знавець бандури Володимир Кабачок. Він ростив їх, плекав, допомагав як рідним. І тепер всі його доньки закінчили консерваторію, вони в пошані та славі — уже заслужені артистки й лауреати конкурсів.
Можна вишити щедроцвітом три .однаковісінькі українські сорочки, аби лишень хист, гарне полотно, однакового кольору пасма заполочі й своєрідні узори. А три бандуристки в однаковому вбранні, три різні голоси і три натури, три щирі душі й три щедрі таланти, гармонійно поєднані любов’ю до пісні,— то в мистецтві рідкісне явище-диво.
В якому порядку їх називати? За висотою й тембром голосу — ліричне, колоратурне й меццо-сопрано? Чи так, як виходять вони на сцену, тримаючи в руках своїх нерозлучних супутниць? Валентина Пархоменко, Елеонора Миронюк, Юлія Гамова — їхнє спільне мистецьке ймення — тріо бандуристок. А кожен концерт чи виступ, то наче зелене свято, коли виходять вони перед очі в квітчастих вишиванках, у барвистих плахтах, з веселками-стріч: ками в косах і щедро заквітчують серця слухачів багатством-розмаєм народних і сучасних пісень. Вони нерозлучні, як весна, літо й осінь. Весна веселоспівуча, літо — мрійне, щебетливе й золотоколосе, осінь — тепла, щедра й відлуниста.
Вирушаючи у далекі краї, троє білявих беруть із собою озвучені бандурами пісні узбецькі, вірменські… І вдячні чорняві узбечки розпускають золоті коси співучих українок і заплітають їх, мов своїх сестер, по-своєму, в дрібушечки. А в Австрії, Бельгії, Болгарії, Голландії, Канаді, Румунії, Угорщині, Франції, Югославії бува просять, не вірячи, що в сучасних українських артисток дивні та довгі коси, як у дніпровських русалок, щоб котрась із них розплела свою золоту красу та довела, що вона не штучна…
На трьох ділять посестри-бандуристки і радощі й прикрощі, творчі успіхи і нелегку підготовчу працю, як на три голоси ділять кожну мелодію — веселу чи сумну. Вони шукають, прислухаються в селах і в містах, вибирають найкращі пісні і старанно шліфують, аби кожен твір сяяв, немов діамант.
Пісенного багатства у нас — прадавнього і новітнього,—~ як рясноцвіту погожої весни в бузковому гаю поблизу Диканьки. І три білявих бандуристки вибирають собі та людям найкраще з того чарівного й запашного розмаю так, як їхні матері й самі вони вибирали щовесни щасливі п’ятипелюсткові квіточки.
В цьому збірнику далеко не всі перлини, що їх взяли талановиті дочки народу з його невичерпної скарбниці і вдячно повертають йому в новій мистецькій оздобі.
Василь Юхимович
){kind=link}